Методична робота

Жанрове розмаїття українського фольклору

   Побутують різні жанри української літературно-музичної народної творчості: пісні, частівки, забавлянки, заклички тощо. Так, у простих і ласкавих колискових піснях виражено щиру любов до дитини. Колискова пісня, народжена реальними потребами дитячого віку, коли тривалий і міцний сон - умова нормального розвитку, є першим художньо оформленим зверненням до дитини.

  Забавлянки, або утішки, потішки, чукикалки — жанр дитячого фольклору, коротесенькі пісеньки чи віршики гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони активізують (стимулюють) єдність слова та моторики дитини, супроводяться не тільки відповідними рухами, наприклад, погойдуванням дитини на возі ("їхав пан, пан, на конику сам, сам"), а й розвивають її мовні здібності. Незважаючи на свою простоту,  позначені евфонічною культурою, сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям (форма — діалог), привчають до чуття прекрасного ( співають або проказують речитативом).

   Заклички — це невеликі пісеньки, призначені для виспівування групою дітей. Часом вони супроводжуються ігровими діями, які імітують процес селянської праці.

Всі явища і сили природи функціонують у закличці як живі істоти. Дитина сама вступає з ними в контакт, змову: сонце просить про щедре літо; грім — не лякати худобу; дощ — поливати; обіцяє за справну роботу подарунок.

   Незвичайні властивості явищ природи подано в закличці як перелік тієї благодаті, тих дарів, яких від них чекають і які вони дійсно несуть [2].

Примовки — невеликі вірші з двох-чотирьох, рідко восьми рядків. Це барвисті, яскраві словесні картинки, що становлять світ повсякденних вражень дитини: все те, що оточує її в будинку, у дворі, на вулиці. Предмети домашнього ужитку і господарства, роботи в будинку, в дворі і в полі змальовані гранично стисло, тільки у визначальних рисах.

Примовки позбавлені описовості й моралі. Слово в них передає звук, рух, колір, об’єм і навіть смак.

   У багатьох примовках предмети і дії ніби зміщені щодо реальності, дещо незвичайні, трохи безглузді.

Також примовка пропонує дітям побачити смішне в житті і навчитися смішне передавати в слові. Гумор безглуздих питань, пропозицій і припущень — стихія цих віршів і пісеньок. Але примовка зберігає серйозну інтонацію, надаючи можливість слухачеві самому розібратися, смішно йому чи ні.

Примовка — це й інтимне спілкування з природою наодинці. Такі примовки будуються за принципом прохання-побажання.

 Звертаючись до птахів під час весняного й осіннього перельоту, дитина вчиться розрізняти в повсякденних буднях це дивовижне природне явище, починає сприймати його як подію, підлаштовує звуки своєї мови під пташиний щебет і крик.

   Примовки під час ігор — це своєрідні прохання до природи про співучасть, допомогу. Вони звернені до вітру, води тощо. У них закріплені необхідні для всіх гравців правила гри, які часто застерігають про нещасний випадок. Наприклад, не захлинутися при пірнанні. Вони вчать дітей бути уважними до своїх дій, перевіряти дії правилами, строго дотримуватися правил .

Відродження українських звичаїв та обрядів засобами фольклорного жанру

   Фольклор є невичерпним джерелом пізнання історії рідного народу, скарбницею його духовності, національного характеру і світогляду, важливим засобом народної педагогіки, комплексного впливу на підростаючі покоління.

У фольклорних творах відображені всі етапи формування у підростаючих поколінь нашого народу національної свідомості і самосвідомості, патріотизму, глибоких гуманних якостей. Національні ідеї та цінності розвивалися віками і у високохудожній формі фіксувалися в численних жанрах і засобах усної народної творчості.

   Для кожної дитини фольклор рідного народу - це висока і єдина школа національного світосприймання, яка починається з колисковими у перші місяці її життя і згодом сприяє усвідомленню нею себе як представника своєї нації.Це специфічна духовна школа, засоби впливу якої на емоції, почуття, розум дитини є незамінними. Фольклорні образи, ідеї, символи, відображені в них моральні згустки відіграють величезну роль у пробудженні і розвитку національної свідомості і самосвідомості.

   Фольклор слід вивчати не як сукупність його видів і жанрів, а як саме життя народу від найдавніших часів до сьогодення, як цілісний духовний, матеріальний та практичний світ людини.

 Все згадане вище обумовлює актуальність та необхідністьвивчення автентичного фольклору на занятях фольклорного колективу. Адже вивчення

автентичного фольклору є складовою частиною у відродженні українських звичаїв та обрядів засобами фольклорного жанру.

 Об’єкт дослідження – заняття в позашкільному закладі народного фольклорного колективу.

  Фольклор – колективна усно-поетична творчість, що  в досконалій мистецькій формі зображає життя, працю, історію, побут, думки прагнення й погляди народу.

 Народна творчість українського народу визначалась великим жанровим розмаїттям, серед якого пісенна творчість посідає одне з головних місць.

У пісенній творчості криється глибокий етнічний генофонд, який передається від покоління до покоління і фіксується у фольклорній памяті.

Мета дослідження полягає в тому, щоб дослідити витоки дитячого фольклору, записати колискові пісні, забавлянки, ігрові пісні, дражнили, лічилки, заклички, скоромовки Олександрівщини, визначити їх роль у формуванні світобачення.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

розглянути український фольклор як засіб морально-естетичного виховання; дослідити відродження українських звичаїв та обрядів засобами фольклорного жанру;проаналізувати методичні рекомендації щодо ознайомлення дітей з давніми календарними обрядами.

  В «Концепції національного виховання», зазначено, що визначальним  є принцип народності виховання, що зумовлює потребу у формуванні насамперед національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу.

Один із шляхів духовного відродження України - прилучення вихованців до українського   фольклору. В останні роки підвищується інтерес до народної творчості. Проте, на мою думку, знати й розуміти історію України й народну творчість повинні не тільки вихованці, якінавчаються у фольклорному колективі, а й усі, хто живе в Україні, оскільки це - моральний обов'язок будь-якої культурної людини.

Першим з видатних педагогів минулого в Україні, хто осягнув сутність виховання та народної педагогічної мудрості і сказав про неї своє ваговите слово, був філософ-просвітитель і поет-гуманіст другої половини XVII ст. Г.С. Сковорода, який відмітив особливу виховну силу народної творчості у вихованні дітей. Ідеями моральності, народності проникнуті його вірші, пісні, байки, діалоги, трактати і притчі.

   В кінці XVІІІ ст. глибокі знання духовної культури українського народу дали можливість письменнику І.П. Котляревському на сторінках своїх творів висвітлити ряд важливих положень моральності. І.П. Котляревський сам брав участь у народних зібраннях і розвагах, записував фольклорні твори, вивчав побут, звичаї, обряди, повір'я, перекази українців і з цієї школи виніс він глибокі знання малоруського народу.

В нерозривній єдності з народною мудрістю, вираженою в фольклорі, вбачав своє життя, діяльність вчений-педагог, письменник й історик А.В. Духнович. Він першим широко представив український фольклор у створених ним шкільних підручниках, букварях, книгах і календарях для народного читання. На думку Духновича, впливовим засобом у вихованні молоді в дусі народності має бути також народна пісня, що пробуджує і розвиває любов до рідного краю.

Важливе значення у вихованні підростаючого покоління засобами фольклору має трактування народної творчості великим українським генієм, поетом Т.Г. Шевченком. Досить важливе значення фольклору в моральному становленні дітей Т.Г. Шевченко переконливо розкрив на прикладі свого особистого життя.

К.Д. Ушинський рекомендував знайомити дітей з фольклорними творами, оскільки вони допомагають пізнавати ту чи іншу грань народного життя, є джерелом моральності. Він високо цінував роль народних приказок у вихованні підростаючого покоління, відмічав, що в них, як у дзеркалі, відобразились усі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, суспільна його потреба звички, його погляд на природу, на людей, на значення всіх явищ життя.

У праці «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинський розповідає про той добродійний вплив, який справило на його вихованців виконання українських народних пісень. Рідна пісня, визначаючи поетичне бачення навколишнього світу, допомогла виховати в дітей естетичне ставлення до природи, тонкість сприймання, емоційну чуйність. Крім того, пісня розкрила перед дітьми рідне слово як величезне духовне багатство українського народу.

Побутують різні жанри української літературно-музичної народної творчості: пісні, частівки, забавлянки, заклички тощо. Так, у простих і ласкавих колискових піснях виражено щиру любов до дитини. Колискова пісня, народжена реальними потребами дитячого віку, коли тривалий і міцний сон - умова нормального розвитку, є першим художньо оформленим зверненням до дитини.

Розучування колискових пісень корисне і для формування співацьких навичок кантиленного звучання. Крім того, пісні цього жанру, мабуть, більше, ніж інші, можуть бути використані в побуті: дитина проспівує їх, заколисуючи молодшого братика або сестричку.

   Виховне значення мають також жартівливі пісеньки. Вони допомагають дитині уважніше засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячою, відучитися вередувати.

   Жартівливі пісні, як й інші жанри дитячого літературно-музичного фольклору, є незамінним засобом розвитку мовлення дітей. Вони допомагають сформувати естетичний смак, виховати любов до української мови, сприяють розвиткові дитячої творчості.

   Більшість жартівливих пісень-забавлянок цікава за змістом, різноманітна за художнім задумом. Події в них відбуваються динамічно, що відповідає психофізіологічним особливостям дітей.

Завдяки своїм особливостям забавлянки сприяють розвиткові в дітей почуття ритму, збадьорюють, спонукають до активних дій.

Здавна існують і примовки - короткі, переважно віршовані звернення до тварин, птахів і комах, імітування пташиних голосів. Вони облагороджують серця дітей, об'єднують їх з природою, вчать дбайливо ставитися до всього живого.

Стимулюють розвиток творчої фантазії дітей лічилки, які можуть бути потішними й поетичними.

   За допомогою лічилок можна розширити словниковий запас дітей, розвинути чутливість до змістових та інтонаційних відтінків слів. Важливо, що діти не тільки використовують лічилки, а й самі їх придумують.

Привертає увагу дітей такий оригінальний жанр народно-літературної творчості, як загадка. Народні загадки розкривають особливості рідної мови, вчать мислити. Але не тільки мисленню й мовленню сприяють загадки. Вони поетизують для дитини навколишній світ, розкривають такі особливі явища, які могли б залишитися непомітними.

   Отже, естетико-педагогічне значення українського дитячого фольклору багатопланове: він сприяє розвиткові мислення, мовлення, уяви, вихованню моральних чеснот, емоційної чуйності й почуття гумору.

  У процесі підготовки до занять добираю українські народні приказки, загадки, вірші.

Наприклад, скоромовки застосовую для розвитку не тільки розмовної, а й співацької дикції. Мелодії на тексти скоромовок мають бути нескладними, інакше їх важко співати у швидкому темпі:

            ***

Якось Яків сіяв мак,

Так-сяк, абияк.

Виріс ярий Яків мак,

Та щось коле, як їжак.

            ***

Їхав Прокіп мимо кіп.

Лічив снопи по три копи:

Одна копа ковпаком,

Друга копа ковпаком,

Третя копа ковпаком.

Для розвитку творчих здібностей гуртківців можна використовую тексти загадок. Створюю на відповідні слова мелодію, враховуючи, що відповідь доспівує хтось із дітей.

Корисне творче завдання для вихованців - пошук українських народних пісень, які можна виконати каноном. Це спонукає дітей згадати знайомі мелодії і за допомогою внутрішнього слуху уявити їхнє звучання.

Для розвитку музичного мислення дітей показаю їм, що можливі різні варіанти виконання каноном однієї і тієї самої мелодії. Так, в українській народній пісні «Галя по садочку ходила» нижній голос може вступати не тільки з другого, а й з третього такту. Діти виконують обидва варіанти,  потім пропоную їм визначити, який з них  більше сподобався. Можна також імпровізувати підголоски до головної мелодії.

   Виконуючи і слухаючи разом з вихованцями народні пісні, прагну реалізувати один з головних принципів музичного виховання - єдності раціонального та емоційного. Оскільки елементи аналізу можуть знизити рівень емоційності під час сприймання  й  виконання  пісень, звертаю увагу на почуття та емоції, передані в піснях.

Корисним є вивчення  українських народних пісень через ознайомлення дітей  з давньослов'янськими календарними обрядами, які мають неабияке значення у вихованні їхньої духовної культури. Незважаючи на те, що з погляду розуміння природо-наукової картини світу ці обряди були наївними, у художньо-педагогічному плані вони становлять оригінальну і цінну спадщину. У них відбито найкращі риси українського народу, зокрема працьовитість, оптимізм, шанобливе ставлення людей одне до одного. Цілеспрямоване залучення дітей до цієї сфери культури допомагає виховати в них такі соціально значущі моральні якості, як взаємодопомога, доброзичливість.

   Виділяю незвичне для багатьох людей сьогодення дбайливе ставлення давніх слов'ян до природи. Вивчаючи обряди допомагаю дітям зрозуміти і відчути, що в давнину до трав, квітів, дерев ставилися як до живих істот, у чомусь подібних до людей. Віруючи в цілющу силу природи, перед нею вклонялися, захоплювалися її красо, тобто ставлення до природи в ті часи було справді духовним, піднесеним.

Завдяки своїм художнім особливостям календарні обрядові пісні можуть бути використані в музично-естетичному вихованні дітей.

Розповідаючи про зимові календарні обряди й пісні, підкреслюю, що український народ з давніх часів зберіг традиції свят. З ними були нерозривно пов'язані й пісні, якими супроводжували зустріч Нового року, прихід весни.

Під час вивчення зимових обрядів вивчаю з вихованцями щедрівки, колядки записані під час пошукових експедицій. Співаю початкові фрази щедрівки, а потім пропоную дітям проспівати мелодію, вказавши на те, що основний мотив повторюється декілька раз. Після прослуховування проводжу бесіду, разом з вихованцями визначаємо, що сподобалося в щедрівці, які гарні і незвичайні порівняння для нас використані. Звертаю увагу на художні особливості літературного тексту на характер музики.

А в нашого Дядька у Дворі Береза

          А в нашого Дядька у Дворі Береза

                      Приспів:

    Щедрий Вечір, ой, добрий Вечір!

А на тій березі золотая кора,

Золотая кора, ще й срібная роса.

Десь узялася райськая пташка

Тай пооббивала золотую кору,

Золотую кору, ще й срібную росу.

Десь узялася дівка Марія,

Та й пособирала золотую кору,

Золотую кору, ще й срібную росу.

 Після вивчення щедрівок ознайомлюю з обрядовою композицією.

          Весняний цикл календарних свят та обрядів у середовищі українців мав особливе значення, бо пов'язувався з найважливішою життєвою справою – закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуально-магічних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Цей період — іще й пробудження природи та людських почуттів. Тому весняна обрядовість спрямовувалася на розваги молоді, ворожіння, оберегові дії. Своєрідною емблемою весняної обрядовості в Україні були високопоетичні народні співи — веснянки, що пронизували не одне свято та обрядове дійство.

Веснянки -  пісні на честь приходу весни. При аналізі веснянок звертаю увагу на їхні жанрові різновиди, синкретичні елементи побутуванні пісень- супроводу до хороводів, танців та ігор, тематику, характерні образа й мотиви.

Сучасні умови життя не дають можливість наочно побачити, почути в діях веснянки; пісні цього циклу збереглись лише у виконанні людей старшого віку. Тому під час вивчення веснянок, спочатку разом з вихованцями прослуховуємо твори у виконанні старожилів, записані під час пошукових експедицій.

      А в нашого шума зеленая шуба

                             1.

   А в нашого шума зеленая шуба.

  Дівки гуляли шума порвали.

  Сію - вію,  сію - вію конопелечки,

  Сію - вію,  сію - вію невеличенькі.

                           2.

   А ти Катю скоч у танець,

  А ти Паша виведи кінець.

  Сію - вію,  сію - вію конопелечки,

  Сію - вію,  сію - вію невеличенькі.

                        3.

   А ти Галю скоч у танець,

  А ти Таня виведи кінець.

  Сію - вію,  сію - вію конопелечки,

  Сію - вію,  сію - вію невеличенькі.

                       4.

  А ти Вєра скоч у танець,

  А ти Надю виведи кінець.

  Сію - вію,  сію - вію конопелечки,

  Сію - вію,  сію - вію невеличенькі.

 Під час вивчення будь-якого фольклорного жанру спираюся на життєвий досвід і знання, набуті вихованцями; пояснюю незнайомі для них поняття і явища; не дає занадто багато інформації за одне заняття, чергуючи бесіди з музичною діяльністю (співами, слуханням музики).

  Досвід показав, що музичні бесіди справляють на дітей певний виховний і розвивальний вплив. Вони становлять для молодших школярів інтерес хоч би тому, що набуті знання, як правило, є новими для них. Зрозуміло, що в процесі ознайомлення з народними обрядами неминуче повторення деяких основних знань (наприклад про обожнювання давньо-східними слов'янами природи, про віру в магічну силу слова). Через те для активізації інтересу й уваги вихованців доцільно використовую емоційні контрасти, застосовую в розповідіелементи діалогу.

    Музичні бесіди, побудовані на стародавніх народних звичаях, обрядах і піснях, допомагають  підготувати дітей до сприймання народних пісень.

    Методика моєї роботи визначається формами, методами і прийомами впливу на вихованців, передбаченими народною педагогікою і сучасним рівнем розвитку наукової педагогіки. Організовуючи постійну і активну участь дітей у реалізації народних традицій, звичаїв і обрядів, беру до уваги методи роботи, способи виконання певної обрядовості та інших дій, які поширені в нашому регіоні.

З метою відродження забутих обрядів та пісень проводжу пошукову роботу. Так, в 2009 році, внаслідок пошукової експедиції до місцевої жительки с. Бірки Пересунько Галини Максимівни, 1930 р. н., вихованці збагатили уявлення про українські народні звичаї та обряди, записаний унікальний фольклорний матеріал. А саме: чумацька пісня «Туман яром», рекрутська пісня «Ванюшка», українська народна пісня «Ой сиділа дівчина край віконця», козацькі: «Ой із-за гори», «Вітер віє буйний», «Ой у полі» та інші.

   З метою підбору репертуару для фольклорних програм, була здійснена експедиція до с. Розуміївка (2012 р.), де жителька цієї місцевості

Неленько Анастасія Павлівна, 1935 р. н., повідала про народні забавлянки, колискові пісні, пісні –«чукикалки», прозивалки. Цінність цієї експедиції полягає в тому, що Анастасія Павлівна не тільки володіла автентичним фольклором, а й продемонструвала відповідні рухи, жести, міміку, котрі заохочували б дитину до слухання твору.

Записані також і українські народні пісні «Летить галка», «Ой на горі калина», «Ой побреду, побреду», «Ой ти дочко, чи ти чула?», «А в городі жито, жито», «Ой Дудик, ой ду-ду», рекрутське «Козак у похід собирався».

Вихованці «Джерельця» є частими гостями у жительки селища Олександрівки Тищенко Марії Миколаївни, яка проживає по вул. Садовій,42. Саме тут записані заклички, примовки, прозивалки, лічилки, скоромовки. Гуртківці легко переймали та запам’ятовували від Марії Миколаївни фольклорний матеріал, залюбки розважалися разом. Діти дізналися, що ігровий ефект скоромовок будується на навмисному утрудненні вимови певного тексту. Важливим моментом цієї експедиції є розподілення ролей серед учасників для відтворення старовинних обрядів.

   Така пошукова робота дає змогу поповнити репертуар народного художнього фольклорного колективу «Джерельце», взяти за основу почуті обряди. Цінність експедицій полягає в тому, що почута та записана інформація є найсправжнісіньким скарбом українського народного фольклору.

ВИСНОВКИ

 Український фольклор має чітко виражені дві великі групи творів. Першу групу творів становить календарний фольклор, який пов'язується з датами, віхами народного календаря, його обрядами, традиціями. До цієї групи фольклорних творів відносять колядки і щедрівки, веснянки, русальні, купальські і петрівочні пісні, обжинкові і зажинкові пісні, пастуші ладанки та інші.

Другу групу фольклорних творів становить позакалендарна творчість народу. Сюди відноситься родинно-обрядова і необрядова поезія. Перша з них пов'язана з колом людського життя від народження до смерті. До необрядової народної творчості належать казки, легенди, перекази, думи, історичні та ліричні пісні, балади, анекдоти тощо. До другої групи також входять малі фольклорні жанри: прислів'я, приказки, замовляння, небилиці, ситуативні пісні та вірші, прози-валки, скоромовки, різні звуконаслідування.

Колядки і щедрівки викликають у дітей радість, бадьорість, формують оптимістичне світосприймання. У них виникає бажання втілювати в життя те, про що вони співають, коли зичать добрим вдачею працьовитим людям. Співаючи чи слухаючи колядки і щедрівки, діти уявляють себе в майбутньому добрими господарями, у яких подвір'я чисте, заметене, хата гарна, по-народному затишно і естетично прибрана світлиця.

Під впливом різдвяних пісень, колядок і щедрівок люди стають добрішими, справедливішими, милосерднішими, красивішими. Учні переконуються в тому, що колядки і щедрівки постійно збагачують людей глибокими душевними, духовними якостями.

Яскравими і високохудожніми зразками фольклорних жанрів весняно- літнього циклу є веснянки, гаївки, пастуші ладанки, русальські пісні та ін.

Веснянки і гаївки відзначаються великою розмаїтістю, глибокою любов'ю минулих поколінь нашого народу до життя, природи. За своїм змістом і формою вони імпонують сучасній молоді, утверджуючи в її внутрішньому світі життєрадісність, глибоке відчуття природного оточення, краси, навколишнього світу.

        Важливою складовою українського фольклору є родинно-обрядова поезія. В ній народ уславлює кохання, яке веде до історичної місії кожної людини - створення сім'ї, продовження роду. У піснях оспівується велична в житті подія - народження дитини. Вона з любов'ю називається у фольклорних творах «ангелятко», «народженятко» та ін. Новонароджена дитина відразу стає в центрі родинного життя. Батьки, бабуся і дідусь співають дитині колискові пісні. За народною традицією, щороку відзначають день народження дитини як найбільше сімейне свято, на якому лунають задушевні пісні.

У козацьких піснях реалістична конкретність переплітається з емоційною наснаженістю, символічно-метафоричною образністю. Герой пісень - запорожець, козак (козаченько), лицар українського духу і чину. Це улюблений народний герой, який долає усі життєві перешкоди, захищає рідну землю від загарбників, перемагає ворога і виганяє його за межі України.

До необрядової народної творчості, позакалендарного фольклору належать численні дитячі пісні (ігрові, колискові, хороводні та ін.), лічилки, скоромовки, заклички тощо.

Особливо важливий статус у фольклорі займають колискові пісні. Вони пробуджують у дитини численні емоції, формують почуття, уяву, національне світовідчування і мислення. Колискові пісні вперше вчать дитину розуміти смисл слів як певного об'єднання звуків. Колискові пісні - могутній засіб пробудження і формування національної психології, патріотизму і гуманізму. Завдяки колисковим пісням доброта, весь душевний світ матері «переливається» в дитину. Не чуючи в найбільш ранньому віці колискових пісень, дитина втрачає в своєму емоційному, розумовому і моральному розвитку. Колискові пісні мають знати і вміти співати мати і батько, бабуся і дідусь.

   Фольклорні твори для дітей часто зображають неживі предмети, як живі. Дитячий фольклор одухотворює природу, наділяє її ознаками доброти, злагоди, ніжності. Завдяки фольклорним творам діти часто сприймають, як живі предмети, явища природи - ліс, річку, дерева, струмки тощо. Є окремі жанри фольклору, яким ці ознаки одухотворення особливо властиві.

Фольклор сприяє проникненню учнів до глибин .народної творчості, наближенню до сформованих упродовж віків уявлень про сутність людини, її духовність, красу й гармонію довкілля.

Зважаючи на величезне пізнавальне і виховне значення фольклору як одного з найважливіших компонентів рідної культури, необхідно постійно підвищувати його статус у вихованні підростаючих поколінь. Фольклорне виховання треба розглядати як високоефективний і нічим не замінний напрям багатогранного виховання в кожній сім'ї та школі.

Виховання та навчання на терені України у найдавніші часи

   Виховання й освіта починаються із засвоєння духовних надбань рідного народу — мови, усної творчості, вірувань, моралі, національних традицій, звичаїв і обрядів, знань про різні сфери життя (народне землеробство, медицина, метеорологія тощо).

   З давніх-давен в українській родині, що була осередком виховання, панували традиції, які вбиралися з молоком матері. Дітей виховували на знаннях, практичних справах, діях, які відображали матеріальне і духовне буття, історію рідного народу та були спрямовані на формування світогляду, розвиток культури і духовності молоді. Народознавчий підхід не лише забезпечував усебічне і глибоке засвоєння накопичених минулими поколіннями знань, а й виховував пошану до свого краю, до його історії.

   Діди та прадіди знали про безкінечність і невимірність світу, усвідомлювали вічну змінюваність життя, шанували матінку — природу, землю — годувальницю. Хліб — усьому голова; свобода — найбільша цінність; кожна людина має жити по правді — такі принципи здавна сповідували українці. Осягаючи народну мудрість, молодь наслідувала старших в організації своєї життєдіяльності.

   Народна філософія утверджує культ Людини, Дитини і Природи. Упродовж віків ці та інші ідеї визначали сутність життя, народовладдя, народного гуманізму, моралі, естетики, основний зміст і напрями розвитку національної системи виховання.

   Народ створював і вдосконалював певні морально-етичні норми. Головними чинниками народної моралі були повага до вільної праці, утвердження ідеалів добра, краси, гуманних взаємин. Знання свого родоводу, почуття громадянського обов'язку заохочувалися, пияцтво, лінощі, злодійство, жадібність, скупість — засуджувалися. Право на вільну працю народ виборював століттями. У праці він обстоював свою честь і гідність. Тому вартість людини визначалась її ставленням до праці. Основу народної педагогіки становило трудове виховання: «Без труда немає плода».

   В українській родині дбали про виховання дітей від народження. З колиски прищеплювали любов до пісні, усної поетичної творчості. Тут дитина пізнавала перші моральні норми: щирість, доброту, повагу до старших, любов до свого краю. Вже змалку дітей залучали до посильної праці.